Михайло Лазарович Середняк народився 2 квітня 1920 р. в с. Грузька в селянській родині Лазаря Ничипоровича і Ганни Тимофіївни Середняків. Його дід Ничипір був з козацького роду, тому Середняків у селі «Козаками» і називали. Місце серед березового лісу, де оселився дід, згодом переросло у Козакову вулицю (нині – Авіаційна). Ничипір Середняк мав три десятини землі і кілька вуликів-довбанок у березах. У нього було сім синів і дві дочки. Батько Михайла, Лазар Ничипорович, був третьою за ліком дитиною. Михайло Лазарович Середняк 1933 року закінчив грузецьку семирічку. Тоді ж, рятуючись від голодної смерті, сім’я переїхала до Києва, де хлопець здобував повну середню освіту. Колишній директор грузецької школи Абрам Самсонович Нюренберг невдовзі після закінчення Великої Вітчизняної війни завітав у гості до свого учня. Це була зустріч двох давніх друзів. Ось що Михайло Лазарович згадує про Голодомор у рідному селі: «Це був страшний час. 1932 року був сильний неврожай. Дощі заливали Грузьку. Мати просила мене: «Ти легший, піди на город, нарви лободи, щавлю», бо дорослі по коліно в землю вгрузали. А на початку осені бандит Терновий з товаришами забирав у Грузькій продовольство. Ця група ходила з палками, зі штиками, вишукували і забирали де хто горщик заховав, чи мисочку, чи кілограм проса… Були й інші «ударниє брігади». Тьотя Варя, дружина мого рідного дядька Івана Середняка, восени 1932-го варила школярам «затеруху». Їсти дітям давали на перерві. Мені, як, наче, своєму, завжди давала трошки більше. А я ділився зі своїм другом Дмитриком Самохвалом. Потім настали зовсім скрутні часи. Взимку в селі їли собак, навіть людей. Рідного брата моєї мами людоїди впіймали в Мотовилівці і з’їли… Якось мій шкільний друг Дмитрик прийшов до мене і каже: «Мішо, ходімо маму в садку закопаємо». Я прийшов, а вона лежить – волосся чорне, рот розкритий… Ми її стягнули, в рядно загорнули, викопали ямку по коліно, в ній і поховали. Дмитрик, разом зі своїми двома братами і двома сестрами, втік у місто. Що з ними стало – я так і не знаю». По лінії комсомолу 1938 року Михайло Лазарович вступив до Ленінградського училища червонознаменного балтійського флоту. З другого курсу добровольцем пішов на Фінську війну. Після повернення з фронту – вступив до московської школи розвідки, яку закінчив з відзнакою за місяць до початку Великої вітчизняної. Отримав звання лейтенанта. «У розвідшколі ми знали, що скоро буде війна, нам дещо говорили, - згадує Михайло Лазарович. – Повідомлення про її початок застало мене в Конотопі, звідки я був направлений у Раву-Руську, на фронт. Але до пункту призначення не доїхав. Ворог швидко насувався». Михайло Лазарович Середняк – учасник оборони Києва, Москви. Деякий час, замаскований під військовополоненого, виконував завдання на території Норвегії. У складі розвідвідділу 37-ої гвардійської повітрянодесантної дивізії брав участь в обороні Сталінграду. Звільняв Харків, Київ. Воював у складі військ Південно-західного, Сталінградського і 1-го Українського фронтів. Інвалід війни І групи, постійний член Київського міського комітету інвалідів війни. Працював в органах внутрішніх справ Києва, нині носить звання полковника внутрішніх військ. Михайло Лазарович Середняк нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, «За мужність» 3-го ступеня, медаллю «За бойові заслуги», іншими медалями СРСР, України, громадських організацій. Почесний член Фонду ветеранів військової розвідки України.
Это родной брат моей бабушки. До 95 лет он скрывал,что был военным разведчиком....перед смертью звонил-рассказал,что ,наконец то ему можно рассекретиться. Пусть поиться с миром. Героям Слава
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
Михайло Лазарович Середняк народився 2 квітня 1920 р. в с. Грузька в селянській родині Лазаря Ничипоровича і Ганни Тимофіївни Середняків. Його дід Ничипір був з козацького роду, тому Середняків у селі «Козаками» і називали. Місце серед березового лісу, де оселився дід, згодом переросло у Козакову вулицю (нині – Авіаційна). Ничипір Середняк мав три десятини землі і кілька вуликів-довбанок у березах. У нього було сім синів і дві дочки. Батько Михайла, Лазар Ничипорович, був третьою за ліком дитиною.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
