„Наше прізвище – Букет” – презентація книги–родоводу з такою назвою пройшла у селі Грузьке, що на Київщині. Її автором–упорядником став молодий, але вже відомий у Макарівському районі краєзнавець Євген Букет. У місцевому клубі зібралися його односельці і родичі – представники великої української родини Букетів. Прибули не лише Букети, а й Горшкови, Яшанови, Загорні, Гудзі – у всіх них коріння – від Букетів.
Букет. Погодьтеся, дещо дивне прізвище як для української глибинки. Звідки воно взялося? Із книги дізнаємося, що родоначальником великого і славного роду став чоловік, який оселився у Грузькому наприкінці сімнадцятого століття. Звідки він прибув і як опинився у Грузькому?
- Не важко припустити, що він прибув із Західної Європи – Франції, Голландії, Бельгії чи Німеччини, - розповідає Євген. – У цих країнах якраз поширене прізвище „Буке”. Двісті років тому через Грузьке пролягав стародавній шлях з Європи до Києва, тож є велика імовірність того, що хтось із іноземців міг осісти в цьому селі. Тим паче, що ніде в Україні я більше не зустрічав такого прізвища.
На думку автора книги, продовжувати дослідження архівних документів треба вже в Польщі, адже тільки там можна знайти в замкових книгах Речі Посполитої, до якої в ті часи належало Грузьке, підтвердження „французької” версії. Поки що таке дослідження залишається мрією. А от вітчизняні джерела Євгену вдалося дослідити досить ретельно. Кілька років він буквально по крупинках віднаходив рідкісні дані про свій рід у вітчизняних установах – Центральному державному історичному архіві України і Державному архіві Київської області. Виявилося, що за кількасотлітню історію родинне дерево Букетів розрослося до 550 осіб, з них сімдесят два – громадяни сучасної України, які носять прізвище Букет. По яких світах доля розкидала решту? Дослідження їхніх біографій триває. Архівні матеріали допомогли знайти родичів у Молдові, Білорусі, Канаді, Аргентині, Росії. Їхні усні свідчення плюс знайдені документи та краєзнавчі довідки і були упорядковані у своєрідну книгу родинного єднання – „Наше прізвище Букет”, яка побачила світ за кошти родини.
Завдяки виданню Букети починають активніше спілкуватися між собою, знайомляться, починають усвідомлювати себе частиною великого й давнього роду. Декілька родин вперше відвідали Грузьке, погостювати у родичів, вклонилися „маленькій Батьківщині” своїх пращурів. А об’єднала всіх активна життєва позиція одного з наймолодших представників роду – Євгена Букета. Паралельно він створив ще й родинний інтернет – сайт, через який Букети в будь-якій точці світу можуть листуватися один з одним.

Книгу під такою назвою 8 травня презентували в Грузькому. Автор її – наш земляк, родом з Грузького, голова Макарівського районного осередку Національної спілки краєзнавців України, журналіст, лауреат Міжнародної літературної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара Євген Букет. До сільського будинку культури завітали представники роду Букетів з Грузького, Макарова, селища Борова Фастівського району, Фастова, Білої Церкви, Києва.
В районі Євгена Букета знають як дослідника історії рідного краю. В 2000 році він видав першу свою книгу «Історія українського села Грузьке». Потім була перша професійна монографія – книжка «Козичанка», ще дві книги з цієї ж серії. Євген є співавтором і упорядником видань «Нариси з історії Макарівського району», «Макарівський район – 85 років», співавтором і редактором антології «Літературна Макарівщина», до якої вперше увійшли твори усіх літераторів нашого краю, долучився він і до видання каталогу «Макарівська картинна галерея» та розробки гербів чотирьох сіл Макарівщини.

- Про що нова книжка – «Наше прізвище Букет»? – запитуємо у автора.
- У виданні наведено генеалогію роду Букетів від початку XVIII століття до наших днів (9 – 11 поколінь, понад 550 осіб), досліджено походження прізвища. Описано історію села Грузького з часу його заснування до 1793 року, проаналізовано 86 грузецьких прізвищ. Подано короткі біографічні відомості понад 200 осіб, наведено дати народження і смерті, освіта, професія, зацікавлення, участь в громадському житті. Наведено генеалогічні таблиці, книжку ілюструє 100 родинних світлин. Подано спогади, уривки публікацій про життя і діяльність окремих осіб. Також у виданні представлено інформацію про однофамільців із Франції, Великобританії, країн Бенілюксу, Польщі, Молдови, Білорусі, Росії та інших. На думку рецензентів видання буде корисне не лише Букетам і вихідцям з Грузького, а і краєзнавцям, історикам, усім, хто цікавиться генеалогією та українськими родоводами Правобережної Київщини, а також широкому колу шанувальників минувшини.
- Родовід – це цікава тема. Можете зупинитися на цьому детальніше. Як і наскільки глибоко можна дослідити сьогодні власний родовід?
- Мені вдалося побудувати генеалогічне дерево на 10 колін, тобто розкрити 300 років історії роду. Я з селянської родини, а генеалогія селян не має так багато джерел, як, скажімо, дворян чи духовенства. Дослідження родоводів нині надзвичайно популярні. Фонди по Києву і Київській губернії зберігаються в столичних архівах. Варто прийти туди і почати працювати. Все це надзвичайно цікаво. Коли дізнаєшся про історію своєї родини, рідного краю, своєї країни – починаєш краще розуміти самого себе. А це в наш час надзвичайно важливо, адже, людина, яка забула свою історію змушена її повторювати.
- Цікаво, як матеріалізувалася ідея не просто дослідити власний родовід, а створити цілу книжку про свій рід?
- Усе почалося з того, що мій дід Микола Макарович Букет, уже, на жаль, покійний, не пам’ятав по-батькові свого діда Демида. Крім того, ніхто з рідні достеменно не знав, звідки походить і яке значення має наше прізвище. І от якось у нас з батьком і його братом Анатолієм виникла ідея — зробити дослідження родоводу, а оскільки я пишу книжки, — то і книжку про наш рід.
В архівах (Центральному державному історичному архіві України і Державному архіві Київської області) майже одразу я відшукав відповідь на перше питання, згодом, продовжуючи пошуки, дав відповідь і на питання про можливе походження прізвища. В цьому мені дуже допоміг рецензент майбутньої книги, кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник Інституту української мови Національної Академії наук України Олександр Володимирович Іваненко, який щиро перейнявся проблемою походження прізвища Букет. Я навіть виступив із доповіддю на ХІІІ Міжнародній ономастичній конференції, що відбулася 27-29 квітня в м. Ужгороді.
У ході дослідження виявилося, що Букетів взагалі не так уже й багато і не складно буде зібрати інформацію про всіх представників роду. Відтоді минуло два роки. За цей час я познайомився майже з усіма більш і менш близькими родичами, усім без винятку ідея створення книги була цікавою і вони охоче допомагали збирати матеріали. Сприяли в роботі і соціальні мережі "В контакті” та "Однокласники”, через які я спілкувався з родичами в інших міста України і за кордоном. Результат пошуків — дерево з понад 550-ма людьми, 44 співавтори і чудова, як на наш погляд, книжка.
Паралельно з дослідженням архівів виник іще ряд цікавих проектів. Спочатку, спираючись на знайдені в Інтернеті герби французьких Буке, я створив і зареєстрував "Родовий герб Букетів”. Потім виник родинний сайт (http://buket.ucoz.com/), запущений у лютому 2009 року. Я розміщував там генеалогічні дерева і фотоархів, який відображав процес зібрання матеріалів для книги. З часом на ньому з’явився розділ, присвячений батьківщині Букетів — селу Грузькому Макарівського району Київської області, тепер — обертів набирає задум створити "Родовід села Грузького” — величезне генеалогічне дерево родинних зв’язків усіх гружчанців.
А скільки цікавого трапилося в процесі роботи над книгою! Я знайшов могилу прадіда, який загинув на війні, її не могли знайти 60 років. Ми з’їздили туди, пом’янули його, — здійснилася мрія усього життя діда. Про це навіть вийшла стаття в "Макарівських вістях”. Знайшлися родичі, з якими вже багато десятиліть тому розірвався зв’язок. Дивним, як на мене, чином відшукувалися архівні справи, яких не було навіть у картотеках, наснилося кілька "віщих” снів, що допомогли в роботі. Роду Букетів у моїй особі навіть повернули лицарський титул. Знаєте, після всього цього я повірив у "силу роду”.
- Над чим працюєте в даний час?
- У мене підготовлені до друку дві краєзнавчі роботи — "Нариси з історії Ясногородки” та наново перероблена історія Грузького, обидві — у співпраці з іншими краєзнавцями під моєю загальною редакцією.
- Ви, певно, стикалися з тим, що коли запитуєш про предків у підлітків, та й у людей зрілого віку, часто чуєш у відповідь: "Та навіщо мені це потрібно”?
- Букети — не такі. Усіх нас цікавлять наші корені. 44 мої далекі і близькі родичі стали співавторами нашої родинної книжки. У жодного не виникло сумніву в необхідності такої справи. Більш того, книжка побачила світ завдяки коштам, що зібрали всією родиною.
Зрозуміло, що не кожну людину можна зацікавити краєзнавством, особливо в наших умовах, коли цієї науки немає в шкільній програмі, коли любов до рідного не поставлено в пріоритети держави, зрештою наша держава, керована безбатченками, існує за відсутності наріжних моральних каменів, можновладці сваволять під прикриттям демократії, немає національної ідеї, не сформована нація.
Прищеплювати любов до рідних коренів має системна моральна освіта, поодинокі ентузіасти з цим не впораються. Коли людина знає, ким були її предки, цінує їх, вона елементарно знаходить основу, інстинктивно намагається стати кращою, а це і є природний розвиток. Зростання сумління, інтелекту, досвіду особистостей приводить до зростання нації. Ось що таке, на мою думку, краєзнавство.

НАВЧІТЬСЯ ЗБИРАТИ РОДИННИЙ БУКЕТ

Наталія АНТОНЮК

Серед українських прізвищ трапляються такі, що додають гарного настрою. Почувши їх, хочеться сказати "О, яке славне”. Саме такі почуття викликало моє знайомство з цим прізвищем. Воно асоціюється з погожою літньою дниною, оберемком бадьорого настрою і польовими квітами, де білі ромашки, сині волошки і червоні маки. Гарне прізвище — Букет. Власником цього прізвища має бути світла, енергійна людина. Саме такий Євген Букет — молодий письменник, член Національної спілки краєзнавців, літописець історії рідного краю і заступник головного редактора тижневика "Слова Просвіти”. Євген нещодавно видав книжку "Наше прізвище Букет”.

Збираючи по краплинці відомості про представників власного роду, невтомно працюючи у архівах, розпитуючи старожилів рідного села Грузьке, Євген Букет не лише створив унікальну родинну книжку, а й пізнав самого себе, збагнув своє "я”. Бо той, хто вивчає власний рід, не задовольняється поверхневим, а копає глибоко, до самих коренів, щоб збагнути свою сутність.
У передмові до книжки "Наше прізвище Букет” історик Євген Чернецький пише: "Дослідження родоводу — один із шляхів самопізнання і в цьому значенні мусить бути наріжним каменем духовної роботи кожної людини. Зрештою, саме усвідомлення потреби дослідження родоводу є ознакою зрілості особистості, адже свідчить про її усвідомлення себе часткою роду, відповідальною за честь роду, його гідне буття і продовження”.
"Наше прізвище Букет” — результат плідної роботи автора і підтримки рідні, адже створювати книжку допомагали 44 співавтори — далекі й близькі родичі Євгена.
У книжці наведено генеалогію роду Букетів від початку XVII століття до наших днів, побудоване генеалогічне дерево на 10 колін, до якого увійшли понад 550 представників. Подано короткі біографічні відомості понад 200 осіб. Також у виданні представлено інформацію про однофамільців із Франції, Великобританії, країн Бенілюксу, Польщі, Молдови, Білорусі, Росії та інших.
Цікавий розділ "Слово "букет” у світі”. Виявляється, слово походить від французького "bouquet”, яке мало первинне значення "гай, група дерев”, потім набуло зменшувального значення "група кущів, кущ”, і вже в Середньовіччі закріпилося у Франції як назва жмутка зрізаних квітів; аромату. Цікаво, що в Україні пучок квітів до початку XVIII століття мав назву "кита”, в значенні букет квітів зменшувальну форму цього слова "китиця” досі вживають як діалектне.
Краєзнавець наводить усі можливі версії походження "квіткового” прізвища, найімовірніша з яких така: "Український рід Букетів має центральноєвропейські корені й походить від французького Bouquet, поширеного у Франції, Голландії, Бельгії, Німеччині та інших країнах. В Україні прізвище Букет має спільний історичний корінь — село Грузька Київського повіту. Один із шляхів із Європи до Києва проходив саме через Грузьку. В історії відомі випадки, коли хворих або поранених служників-іноземців залишали одужувати в придорожніх селах. Так могло статися і з кимось на прізвище Букет. Також імовірно, що перший Букет міг просто шукати кращого життя в козацькій республіці”.
Автор аналізує 86 грузецьких прізвищ і паралельно розповідає і про особливості виникнення українських прізвищ.
На сторінках видання детально описано історію села Грузьке — з часу його заснування до 1793 року. До речі, про родове село Букетів автор має ще одну цікаву книжку — "Буслів суд. Грузецькі оповідки”, у якій зібрано легенди і перекази мешканців цього мальовничого села Макарівського району.
Гортаючи сторінки родинної книжки Букетів, переймаєшся заздрощами: перед тобою понад сто світлин представників славного роду, згадуєш свій куций родинний фотоальбом і шкодуєш, що не збереглися старі світлини, які припадали пилюкою на горищі, а з часом зникли назавжди.
Дивишся на фото Букетів і знаходиш щось спільне — і на стареньких світлинах початку XX століття, і на зовсім нових фотографіях Букети мають схожі риси обличчя й усмішки, які так і хочеться назвати: грузецькі.
Євген Букет закінчує книжку простими словами, у яких поєднується гордість й усвідомлення себе як частинки українського народу: "Букет — найкраще прізвище у світі”.
А чи усвідомлюєте ви, що ваше прізвище — прекрасне? Чи не варто задуматися і по-новому промовити власне — не буденно, а гордо й піднесено? Саме цього і навчає книжка "Наше прізвище Букет” — любити свій рід і збирати свій родинний букет.

"Слово Просвіти", ч. 30 (563), 29 липня - 4 серпня 2010 р.
Завантажити pdf

Життя людини одшуміло дощами, добром і злом, любов’ю й ненавистю, красою й огидою, любов’ю до рідних, близьких, до світу краси – всього, що дала доля. І все в ньому торкнулося нас: нашого життя, нашої пам’яті, наших дум, праці, мрій і надій.
І жити було не так то й просто. Не ледарювати, а працювати і залишити добрий слід на землі. Хто що вміє, хто знає і хто чесний, працьовитий, обдарований, чи просто порядний, повинен докладати добра і щастя всій Землі. Не терзати, а збагачувати світ, щоб потім сказали: славна людина була, носила в своїм серці сонце, ласку й любов.
Тож ми повинні знати минуле наших людей, наших родів. Знати їх діла, поведінку, їх працю, їх радощі і болі. Нам це треба тепер, а нащадкам – потрібно буде завтра, щоб знати хто що робив, який був, що залишив; треба знати, що допоможе нам і нашим дітям, внукам жити, працювати, боротися, творити потрібне й прекрасне.
Тому ми повинні досліджувати (і старші, а особливо молодь) своє минуле. Недарма слово минуле підказує, що пройдешнє може канути в прірву забуття. Мені вже казали: «І воно вам нужне? Що там цікавого?» От і «маємо, що маємо». А Тарас Григорович Шевченко говорив і просив нас знати хто ми, яких батьків і чиї ми діти.
Чогось наші бабусі та дідусі (поспіль неписьменні) знали, хто були сусіди, рідні, товариші. Тож не було такої байдужості, неробства, безкультур’я. Нині багатьом нічого не треба – ні праці, ні культури, ні добрих стосунків – лиш треба валятись на дивані годинами, дивитись дурні телепередачі, курити, напихати свій організм отрутою, не висихати від алкоголю – стати нічим – тряп’ям, втопити себе в страшному сьогоденні. Ми всі винуваті в цьому лихові. Дитину треба виховувати змалку, як вона лежить впоперек лавки. Чому у воєнні і передвоєнні часи в жахливих умовах (в голоді, холоді, страшних нестатках) матері виховали добрих, працьовитих дітей? Чому ж зараз у вихідні гримить цілу ніч село барабанною «музикою», п’яним варняканням?
Проґавили ми майже два покоління і опинились перед прірвою. Минуле «не нужно», земля – теж, добрі стосунки – теж. Я пам’ятаю, як до війни цвіли села наші чудовою, цнотливою піснею. Навіть старші жінки виходили ввечері послухати своїх співочих дітей. Хоч півгодини, хоч трохи хай возрадується душа піснею.
Ще й чимало важив церковний спів. У нашій сім’ї (вірніше в сім’ях дідусів і бабусь) усі чудесно співали. Моя мама і тьотя співали в церковному хорі. А дядьки співали так гарно, що всі сусіди виходили послухати. А це ж культура, духовність, краса… Розтривожила душу…
Перейду до нинішнього стану культури. Ой, не те, що треба. Згубили і загубили духовну нашу красу. Але не розпачуймо. Народ, хоч дуже розлінувався (маю на увазі молодь), та не весь. Є хлопці, дівчата, молоді чоловіки та жінки, що прагнуть до світла, до знань, до науки. Вони вчаться, прагнуть духовних висот. Таким варто вклонитися.
І тут неабияк допоможе нам народознавство. О, як воно потрібне в школі, в сім’ях! Тому так щиро вітаємо вихід у світ книги Євгена Букета «Наше прізвище Букет».
Як не радіти, що молодий чоловік ретельно взявся за працю, перегорнув і вивчив гори архівних паперів, розшукав і розпитав велику кількість своєї рідні. Не один день Євген Васильович працював, а місяці, які склали два роки.
А ще вся далека, ближча рідня жила не тільки в районі чи області, а й по чужих-чужинах, далеко в інших країнах. Наполегливість і любов до праці, велика зацікавленість принесли гарний плід. Велика дяка автору за таку працю – ваговиту й цікаву. Це не якісь там замітки, а справжнє дослідження. Вважаю цей матеріал гідним дисертації.
Отож, молоді люди, беріть приклад з автора Букета. Працюйте, досліджуйте і пишіть. Повчально, цікаво, корисно.
Правда, Євгенові «поталанило». Справді: не в кожного така родина – велика і цікава. Нічого – в кожного своє, повчальне, потрібне, хороше і, може, не дуже; але то спадок, який допоможе усім у житті. Візьміть невеличкі квіточки з різних кущиків потроху – складіть – і самі полюбуйтесь: який гарний, просто чарівний букет. Так і тут.
Закликаю нашу молодь до праці, до вивчення свого краю: його людей, культури, його життя у всіх формах і вимірах. Бажаю всім, хто працюватиме в цьому напрямку, сили, снаги, морального задоволення і щирої вдячності.

Лідія Міщенко,
с. Ясногородка
Джерело: "Макарівські вісті", №30 (10622), 30 липня 2010 р.

РОДУ БУКЕТІВ – ПОНАД ТРИ СТОЛІТТЯ

Олександер ШОКАЛО,
культурософ

Народ – збірна особа. І утворюють народ не одиниці, а родини й роди. І саме родинні й родові зв’язки найміцніші в людській спільноті. Та й сакральне наймення духа-заступника українців, захисника Дерева Життя, Всеєдиного Духа-Творця – Род. А з Родом споріднені: родина, рід, народ, родичі, рідня, ріднизна – все рідне в Білому світі. Така глибинна, священна сутність наших звичних понять.
Що глибша в людей родова пам’ять, то міцніше й живіше коріння народу – родова пам’ять поколінь омолоджує його кореневу систему. Люди одного покоління народжуються протягом 20 років і розвиваються, зріють під впливом двох попередніх поколінь – своїх батьків-матерів, дідусів-бабусів до 20-річного віку. Морально визрілій у родині й духовно народженій у собі людині не страшні тенета зовнішнього світу.
Так відбувається взаємопроникнення і взаємообмін життєвим досвідом, родинною й родовою пам’яттю та взаємодопомога поколінь. Кожне покоління має свої природні й психосоціальні особливості. І взаєморозуміння, взаємоузгодження цих особливостей між поколіннями є основою здорового родоводу й формування родової та генетичної пам’яті народу. Згідно з віковою генетикою, людина розвивається за семирічними циклами. Згідно з генеалогією, людський рід повноцінно розвивається на основі, яку створили сім поколінь предків. Отож, для повноцінного розвитку людині необхідно знати щонайменше сім колін своїх далеких родичів.
Євген Букет знає своїх предків до десятого коліна. Краєзнавець, журналіст, лауреат Міжнародної премії імені Олеся Гончара, Євген, у співавторстві з понад чотирма десятками своїх близьких і далеких родичів створив унікальну легенду, історію роду – «Наше прізвище Букет» (К., 2010, 160 с.). Євген дослідив понад 300-річну історію свого родового дерева Букетів, яке розрослося в понад півтисячі людей. Біля восьми десятків Букетів живе в Україні, а ще більше – по світу: в Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Франції, Великобританії, країнах Бенілюксу, Аргентині, Канаді…
Звідки ж походить це таке звично-незвичне прізвище? Найпопулярнішим є прізвище Букет у Франції, його родове коріння – в Нормандії, де записане ще з ХІ–ХІІІ ст. А звідти поширилося по всій Франції, Голландії, Бельгії, Англії, Німеччині, Швейцарії, інших країнах Європи. Євген Букет проаналізував французькі генеалогічні сайти й інші джерела та запропонував таку версію: «…Прізвище Букет походить від французького лицарського роду Bouquet і є унікальним на території України. Проте в архівах нам так і не вдалося знайти прямого підтвердження походження українського роду Букетів від нормандського кореня»; «Лише сам факт, що рід Букетів в Україні єдиний і походить з одного села – Грузького, яке розташоване на шляху між Києвом і Європою, наштовхує на думку, що колись давно мандрівник із Центральної Європи міг залишитися в українському селі, наприклад на лікування або приєднатися до козацького війська…». На сумнів щодо французького походження українського прізвища Букет наводить така фонетична деталь: французьке Bouquet звучить без кінцевого «t». Але до сучасної фонетики існувала історична фонетика, яку й зафіксувала традиція написання.
Проаналізувавши походження місцевих прізвищ, починаючи з метричних книг Грузецької церкви 1800–1810 років, автор також не знайшов однозначного підтвердження походження свого прізвища. Метричні книги підтверджують тільки те, «що наголос у прізвищі Букет слід ставити на першому складі…».
Далі прискіпливий дослідник подає велику низку варіантів походження цього прізвища з української семантичної основи. Найцікавіше – простежити через історію прізвищ родові корені. А через родоводи розкривається історія культури цього краю й цілої України за сотні років.
Євген Букет завершує свою пошукову працю висновками з посиланням на генетичну генеалогію, що кожна людина несе в собі своєрідний «біологічний документ», якого не можна згубити, – це наша ДНК.
Пошуковий характер цієї книжки спонукає людину до вивчення і свого «біологічного документу», й свого духовного родоводу – до самопізнання й самоосягнення світу рідної культури.
І найважливіше для самих Букетів, що книжка вийшла у світ спільними творчими зусиллями й за власні кошти роду. Завдяки цій праці Букети почали відновлювати порвані родинні зв’язки, стали жвавіше спілкуватися між собою, глибше пізнавати одне одного й попередні покоління свого великого й давнього роду. Люди самі на собі пересвідчилися в силі родової взаємодопомоги. Така спільна праця закладає основу для системного родинно-родового виховання поколінь та відновлення збірної особи народу.
А імпульс родового самоусвідомлення Букетів генерував один із наймолодших представників роду – Євген. Докладніше з його краєзнавчими ініціативами й працями та спільними справами роду Букетів можна ознайомитися на родовому інтернет-сайті http://buket.ucoz.com
Творячи власну легенду, історію, людський рід творить себе та самоусвідомлює, любить, гідно несе в собі сакральну сутність Роду-Всеєдиного.

Джерело: УСІМ МГОУ "Четверта Хвиля", 31.03.2011 р.

***

До створення книги з правами співавторів долучилися 45 осіб. Авторський колектив книги представлено тут. Особлива подяка - меценатам видання, завдяки фінансовій підтримці яких книжка побачила світ. Про значення зробленої роботи Ви можете прочитати вже зараз у вступних статтях Ніни Гнатюк, Анатолія Марчука і Євгена Чернецького. Зі змістом книжки можна ознайомитися тут.