"…Сподіваємося на Вашу милість, вельможна пані!” — виснажено вклоняються княжні двоє селян, витягши з баговиння панську карету. Приблизно так у новій книжці "Буслів суд. Грузецькі оповідки” Євгена Букета, знаного журналіста і краєзнавця, лауреата Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара, висновується фабула, окреслена, хоч водночас прихована. (Мовби в кисетах примарних рятівників з-над вузького, "добровільного”, шляху). Її плин збігається з поміщицькою згодою на облаштування села поміж боліт, пізнішим поскрипуванням млинів і розцвітанням садів (навіть таких, звідки вишні згодом здатні "перекочовувати” на сутулу вербу). А поряд цілком "унаочнений” автор, попри часові дистанції, може зненацька спантеличити героїв питанням на пам’ятливість… Загальні подієві рамки розростаються неквапно. Проте впевнено, адже у приглушені вкраплення голосу Джефрі Чосера, який кінець Середньовіччя зустрів "Кентерберійськими оповідями”, де-не-де прокрадається не лондонська, а макарівська точеність вимови.
"Буслів суд…” охоплює півтора десятка образків з історії села Грузького на Київщині, йдеться про віддалені масштаби. Козацька минувшина межує з епохами Другої світової та афганської війн. На архівні ракурси нашаровується пласт родинних споминів упереміж зі сміховинними придибенціями, які претендують на роль притчі во язицех. Наприклад, у "Байці про рибу в болоті” головним героєм є не сердешний дядько Сергій, що вирушає з вудкою на Корчакове болото, і навіть не хлопчак, який єхидно чимчикує за гусьми, а верткість примовки. "Куди вона студи дінеться?” — відповідає парубійко вранці на питання наполегливого рибалки про живність, утім, увечері уточнює: "А звідки вона там візьметься?” Випадки з ненажерливим мисливським собакою та колись іще екзотичним колорадським жуком в однойменних замальовках заповідаються на цикл "усмішок грузецьких звіробійників”.
Виклад Є. Букета означений публіцистичними рисами. Одначе ними на виведені пригоди аж ніяк не накидається зашморг безстороннього повідомлення. Автор переконливо доводить: уміння бути зворушеним тільки поглиблює чіткість у спостереженому. Як, до речі, й хист захоплювати безпосереднім фактажем. Здається, читач може легко скоритись уже оповідній нанизаності топонімів, серед яких промовисті Відьманка, Дроздів чагар, Гусаків яр, пасовисько Побоїще. На їхньому тлі припасені історії скидаються на легкий і, зрештою, пронизливий квест на привільно розкинутих маршрутах. Чи й на розчахнутих дубах — нагадуваннях про приводи до істинних "буслових судів”, а заразом метафорах самозреченої спокути, коли "не може летіти до вирію той, хто не вберіг свою пару” (ключове оповідання збірки).
Завдяки відстежуваній "грі на подоріжжі” у книжці проступає вияскравлене зі смаком обрамлення. Ідеться про те, що початку з порятунком шляхтянки суголосить побіжна згадка про спустошення маєтку Катерини Збаразької-Харлінської у фіналі. Стався ж невтішний випадок у грузецькому "бермудському трикутнику” ("Телепортації”). Прискіплива увага до такої начебто неканонічної геометрії точно підсумовує авторську настанову на відкритість до деталістики. Що більше вона стосуватиметься сучасності, то успішніше в ній відлунюватиме палімпсест минулих подій. Тож очевидним задля згаданого нарису є фраґмент із чудним блуканням мотоцикла неподалік місць гайдамацьких битв і купецьких сутичок з ордою.
І, на щастя, не менш сподіваними для цієї книжки виявляються принагідні вказівки на фортеці, маєтки-замки й підземелля Київщини. Нині слід належно опанувати бодай текстові маршрути до них. Наскільки б оскомною не була проблема переосмислення наддніпрянського культурного профілю, дехто з шанованих учених досі стверджує, приміром, що поза галицькими теренами у нас не зводили ратуш. Стриманий і ваговитий коментар "за маґдебурзьким рахунком” можна віднайти в долях двох епізодичних героїв Букета — містечок Бишів і Брусилів.
В анотації до мініатюрного видання зазначено: "Для кожного, хто тут народився і виріс, у кого вкоренився тут рід, для жителів і гостей села”. Одначе без перебільшення варто вказати на ширше коло потенційних читачів збірки. Інтимізованих ретроспектив, як і загалом популярної історичної документалістики, нині бракує. Обмаль також прибічників туризму, "зеленого” за типом інфраструктури, але не за омонімічним рівнем необізнаності. Через це хочеться сподіватися, що Є. Букетові вдасться з часом укласти "кремезніший” багатотомник оповідок і завоювати найширшу аудиторію в іпостасі прозірливого письменника. Тим паче, за образом буслового суду в антуражі таловиння надто чіпко закріплюється багатозначність. Саме до снаги мандрівникові від Грузького до Кентербері.

Джерело: "Слово Просвіти", ч. 6 (539), 11-17 лютого 2010 р.