Неділя, 20.08.2017
Родинний сайт Букетів - Краєзнавство Макарівщини
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії каталогу
Родовід Букетів [7]
Публікації про родину [11]
Статті [8]
Наше опитування
Яким Ви бачите майбутнє "Родинного сайту Букетів" після видання родинної книги?
Всього відповідей: 45
Головна » Статті » Статті

НАТХНЕННІ ГАЙДАМАЦЬКИМ ДУХОМ
Чи тече в моїх жилах бунтівна гайдамацька кров? Достеменно не знаю, адже не збереглося переказів про участь моїх безпосередніх пращурів у Коліївщині. Хоча мені відомо, що вже три століття мій рід живе в селі Грузькому на Київщині, а 1772 року, через чотири роки після завершення славетного повстання, оспіваного Тарасом Григоровичем Шевченком, поміщик Харлінський просив Коденську судову комісію не карати за масову участь у Коліївщині мешканців Грузького, "бо нікому буде обробляти землю”.
Родом із мого рідного села був славетний гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Сьогодні я так само, як і він, "приїхав до Грузької, до матері в гості” і пишу ці рядки. 1768 року, саме у розпал повстання, моє село хотіли спалити московські гусари, але гайдамаки відбили напад і знищили ворогів у лісі, що здавна називається "Обідне”. Пам’ять про цю подію односельці ще й досі бережуть у піснях, а крім того намагаються й у інший спосіб пошанувати найвидатнішу людину, народжену тут, "між ярів глибоких”. З 2004 року в селі діє громадська організація "Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка”, а від 2009 року кожну четверту суботу вересня розігрується футбольний кубок імені славетного односельця.
Не лише гружчанці, а й мешканці майже всіх сіл на території сучасного Макарівського району під час Коліївщини були у кількатисячному гайдамацькому війську 22-річного полковника Бондаренка. Але під час храмового свята в Макарові, у переддень наступу на одну з найбільших фортець Київського Полісся — Чорнобиль, ватажка схопили зрадники — корнинські надвірні козаки на чолі з Данилом Щербиною, підкуплені поляками. Тож не випадково саме тут, у Макарові, нинішньому районному центрі, 27 травня відбулося нагородження переможців літературного конкурсу до 265-річчя з дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка.
Проведення конкурсу ще на початку лютого ініціювали Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти”, Макарівський районний центр творчості дітей і юнацтва імені Данила Туптала та районна газета "Макарівські вісті”. До 1 травня оргкомітет приймав роботи на поштові адреси організаторів та електронну скриньку. Зважаючи на складну тему, яка потребувала не лише письменницького таланту, а й дослідження долі маловідомої історичної особи, на конкурс надійшло лише 17 робіт. Журі, яке очолювала головний редактор тижневика "Слово Просвіти”, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Любов Голота визначило переможців. Ними стали: Паша Ґран з с. Леонівки Макарівського району (І місце), житомирянин, студент-другокурсник Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергій Чапля (ІІ місце), Олена Щербій, учениця 10 класу з с. Ситняки Макарівського району (ІІІ місце). Також журі відзначило заохочувальними призами Аю Стеценко та Ірину Паламар з с. Грузького, Оксану Філатенко з с. Королівки Макарівського району та Юлію Бойко (Дьячищенко) з м. Біла Церква. Цікаво, що завдяки тижневику "Слово Просвіти” конкурс став справді всеукраїнським. Адже окрім Київщини, в ньому взяли участь мешканці Автономної республіки Крим, Харкова, Донецької, Житомирської, Луганської, Рівненської областей.
На урочисте спільне засідання літературної студії "Сузір’я”, краєзнавчого клубу "Пошук” і етнографічного гуртка "Дивокрай”, присвячене оголошенню результатів літературного конкурсу до 265-річчя з дня народження гайдамацького ватажка Івана Бондаренка, в ЦТДЮ ім. Данила Туптала зібралися запрошені учасники конкурсу, учні шкіл, представники громадськості Макарівщини, а також гості. Ще до початку всі охочі мали можливість оглянути експозицію музею Святителя Димитрія Ростовського, що знаходиться в центрі творчості.
Засідання розпочалося "Молитвою Святителю Димитрію за Макарів”, яку виконала Наталія Силакова. Вірші учасників конкурсу Ірини Паламар і Паші Ґран читали вихованці гуртка "Дивокрай” — учні другого класу, справжню козацьку пісню подарував бандурист Олександр Третяк — учасник відомого ансамблю "Козацькі джерела”. Члени Національної спілки краєзнавців України Ігор Годенков — директор ЦТДЮ ім. Данила Туптала, Діна Нетреба — керівник клубу "Пошук” і Петро Сухенко — головний редактор газети "Макарівські вісті” отримали Подяки від голови НСКУ, Академіка НАН України, Героя України Петра Тронька. Дипломи і подарунки — книжки від Видавничого центру "Просвіта” та грошові премії від спілки краєзнавців переможцям конкурсу вручила голова журі Любов Голота. А ведучий заходу Ігор Годенков вручив членські квитки ВГО "Конгрес літераторів України” Паші Ґран, Галині Герасименко і Світлані Ходаківській. Також переможців, учасників і організаторів конкурсу привітав заступник Макарівського селищного голови Володимир Круподеря. Він відзначив ЦТДЮ ім. Данила Туптала грамотою Макарівської селищної ради за організацію і проведення конкурсу.
Позитивні емоції переповнювали всіх присутніх. Дух гайдамацької боротьби за правду і волю дивовижно вплинув на кожного учасника засідання в Макарівському центрі творчості. Яке місце в історії України належить Коліївщині? За що поклали голови двадцятирічні ватажки-повстанці в далекому XVIII столітті? Вони хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту. Молодь завжди вірить, що може змінити світ. Тому-то 28-річний полковник Максим Залізняк і говорив московському генералу Кречетнікову: "Про нас ще співатимуть пісень!”. І був правий! Я переконаний — якби тоді не було Коліївщини, сьогодні не було б української держави.
Після двотижневих тортур і допитів у Корнині Івана Бондаренка, закутого в кайдани, вели через села і містечка його недавньої вольниці до Чорнобиля. Там, між селами Залісся і Запілля, поляки "вивели Бондаренка на високу могилу. Тепер дивись, Бондаренку, на свою Вкраїну!” і привселюдно четвертували його. Після цього "розлетівся Бондаренко, як білеє пір’я”. Як влучно зауважила у своєму виступі Любов Голота, саме в цей, останній рядок пісні народ заклав найглибший зміст: Іван Бондаренко і його брати-гайдамаки посіяли білим пір’ям серед народу віру в справедливість, у можливість майбутнього припинення беззаконня. Тому дух Коліївщини витатиме над Україною завжди, а особливо тоді, коли новітні "магнати”, забувши уроки історії, знову захочуть впрягти в ярмо вільний козацький народ.

Читати цю статтю в тижневику "Слово Просвіти"
Читати цю статтю в газеті "Макарівські вісті"
Читати цю статтю на сайті Національної спілки краєзнавців України

Репортаж про подію ТРК "Авіс"

Фото Олександра Литвиненка

Паша Ґран

Зацвіли під тином ружі...


                 … Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть – земля горить,
Кров’ю підпливає.

Тарас Шевченко «Гонта в Умані»

У липневу ясну ніч в небі місяць й зорі,
Риба золотом блищить у воді прозорій.
Пугач на сосні лякає, мишка потай низом.
Два вершники на галяві затріщали хмизом.
« Прощай, брате Бондаренку, чи стрінемось знову?»
« Прощай, старший брате, Гонто!Спинимо розмову,
Бо сонечко красить обрій і день уже близький —
Повезу уклін дружині, панночці Струтинській!
Та й давно мене чекає весь гурт гайдамацький,
І побратим, друг найліпший Нечаєнко хвацький!»
                                     *
Сходить сонце, зорі тануть, наче сльози, з неба.
Йти від Гонти Бондаренку виникла потреба.
Осінилось хрестом правди чоло гайдамака,
Від наруги-глуму ляхів українець плакав.
Бо то шляхта по палацах, по хоромах жиє,
Українець загноблений у бурдеях виє.
Виє, наче та вовчиця, якій вкрали діток
Й посадили-пов'язали до гратчастих кліток.
Серце сина краялося за матір в Грузькому,
І його душа бунтарська все рветься додому.
До дружини коханої нема вільно ходу,
Іванова люба-мила шляхетного роду.
                                    *
А на греблі на мосту у Бишеві лепськім
Для ляхів і для жидів були справи кепські.
Бондаренко з ватагою до нені у гості,
А від шабель гайдамацьких тріщать білі кості.
Годину, а може, другу, шабельки свистали,
Потім в Грузьку гайдамаки чинно завітали.
Насипає мати сину борщу без забілу,
А тим часом гусари в село налетіли.
Наринули, наче  ґави, в перах, з галунами,
А проти них гайдамаки й дядьки з колунами.
І замовив Іван кулі, й шабельку шпилясту,
Щоб своїх не погубили, дали чортів ляхству!
Бондаренко все гусарам кулі посилає,
А Нечаєнко їх кіньми дорогу встеляє.
Борщ нещімний у матері уже вистигає,
А син її гусариків турить-проганяє.
                                    *
Розімліли, розповзлися черева у ляхів.
А Іванко Бондаренків наганяє страху!
Бач, на хлопа-українця дві заздрісні кари:
Ляхи і москалі гноблять дужче, як татари.
Ніби вони не слов'яни, а монголи древні —
Розттерзали Україну й пшениченьки кревні.
Ось полковник Бондаренко вчити ляхів хоче,
Чорне вороннє гукає виймать панам очі.
Із Бишева дворян гонить і з Чорногородки,
Шляхта скреготала зубно — вміряли колодки.
Макарів, Мостище й Бишів вітали сміливця,
З Новосілок ляхи бігли — помарніли лиця.
Ой ви думи-передуми, скази-перекази,
Долав Іван цих поляків та й кожного разу.
У Макарові їх чавлять, то в Ясногородці,
То в Радомислі воюють козаки-молодці.
Сонм гнобителів лягло, звитягу здобуто,
Бондаренком гайдамацтву славоньку здобуто.
                                    *
Місяць серпень пишнокосий яблуками віє,
А у ляхів та москалів підлість в серцях зріє.
Нема кому в Україні людей боронити —
Катерина гайдамаків веліла згубити.
В гайдамацький Макарів, ніби то на раду,
Покликали Бондаренка та й вчинили зраду.
Напоїли, задурили молоду голівоньку ,
Повя'зали руки-ноги — обличчям в долівоньку.
Зашморгнули, закували — вирватись несила,
Нівечили, мордували — підлотне насилля.
Там Івана Бондаренка в Чорнобилі судять —
Гайдамака-полковника тиранять і гублять.
Загудили, тавро ставлять ляхи з москалями
Та й кинули полковника неживого в яму.
Чи шаблею гострою серце прохромили,
Чи зрадою гадючою душеньку убили,
Чи голову прострелили козаку з пістоля,
Чи повішали на рейку?... О долечко-доле!
Лиш три тижні Бондаренко боров-воював —
За людей і Україну голівоньку склав.
                                    *
Зацвіли під тином ружі, а у полі мачки.
Все Полісся в журі-біді за Іваном плаче.
Плаче Бишів і Мостище, і чорногородці,
Новосілки і Пашківка, та ясногородці.
А Грузька палила свічки та й ридма ридала
Вкатували односельця — захисту не стало.
У Тетяни Бондарихи всохла яворина.
Не стало невістці мужа, їй не стало сина!
Цілий ставок сліз гірких мати вже наплакала.
Ну а шляхта розпроклята сміялася-квакала.
На Поліссі по всіх селах ружечки яріють -
То палкої крові краплі людям яскравіють.
Ті троянди цілувала не одна кохана,
Згадували, споминали полковника Йвана.
                                    *
Загукаєм хвалу, браття: « Пам'ятати будемо!
Про звитяжців гайдамаків повік не забудемо!
Тих, які за кращу долю і життя віддали,
Серця щирі, й свої душі у майбутнє вклали!.
А Івана Бондаренка будем величати
І славного земляка в піснях віншувати!»

Сергій Чапля

Гайдамаки

У темну і тяжку годину,
Як лютувала шляхта і пани,
За рідну милу Україну,
Її повстали вірнії сини.
В густих дібровах і лісах,
Вони святили гострії ножі,
А потім розійшлись по селах і містах,
Порядки знищувать чужі.
На Умань, Жаботин і Смілу,
Повів загони Залізняк,
І там зламало польську силу,
Хоробре військо гайдамак.
Зайняв Трипілля й Богуслав,
Сміливий Швачка – отаман,
І ворогів усіх повиганяв,
Розбивши їхні лави мов буран.
Від Канева старого і до Балти,
Завзято бився Неживий Семен,
Й тікали всі пани-конфедерати,
Як бачили лиш тінь його знамен.
А ті міста і села стародавні,
Що на Поліссі здавна існували,
Загони Бондаренка славні,
З ярма чужого визволяли.
Боровся Бондаренко сміло,
Макарів і Брусилів він звільнив,
Не за багатство, а за праве діло,
Він ворогів народу бив.
За честь, за віру, за свободу,
За давні вольності й права,
За щастя рідного народу,
Козацька впала голова.
І Бондаренко - сіромаха,
Звільнивши пів-Полісся від ляхів,
У засідку потрапив бідолаха,
В смертельну пастку москалів.
Іхоч боровсь хоробро й люто,
Мов лев, орел або дракон,
Усе ж його було закуто,
І забрано в лихий полон.
Закутого в сталевих ланцюгах,
Його в Чорнобиль привели,
І щоб повстанцям всім вселети страх,
Йому там голову стяли.
Відразу почали радіти,
Всі зайди і нікчеми всіх мастей,
Що нікому більш буде боронити,
Жінок вкраїнських і дітей.
Та хоч загинув лицар волі,
Як тисячі його братів,
Та не могли заброди кволі,
Забрати пам'ять в їхніх земляків.
І на Поліссі в нас не забувають,
Борця і отамана Бондаренка,
Й про нього чарівні пісні складають,
Що аж за душу брали і Шевченка.
І щоб нікчеми не брехали,
Про славний гайдамацький рух,
Та українці завжди пам’ятали,
Його святий і справедливий дух.
І пам’ятати будемо завжди,
Ми всі криваві битви за свободу,
Щоби не допускати більш біди,
А лиш ростити щастя й згоду.


Олена Щербій

Гідний того, щоб його пам’ятали…





Категорія: Статті | Додав: buket (30.05.2011)
Переглядів: 777 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук і переклад

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
© Родина Букетів 2017, всі права захищено