Не думайте, що це ті метелики, які в сонячний день літають у нашім саду, городі, на лузі. Не ті, але все ж це метелики.

Була колись у нашій культурі така практика: видавати невеличкі книжечки чи то художнього характеру, чи наукового, чи практичного (господарського, медичного і т.д.). Це було дуже розумно, бо й торкалося широкого кола питань народного життя. Отака маленька книжечка робила добру і потрібну справу для людей: учила, радила, просвітлювала, звеселяла, пояснювала.

Такий метелик вигулькнув переді мною на початку цього (2010) року. Це «Буслів суд. Грузецькі оповідки» , зібрані і впорядковані Євгеном Букетом.

Думаю: а скільки таких перлинок розсипано по землі нашої країни? Бо далеко не все зібрано, не все записано. А час іде, відходять у вічність носії пам’яті народу, час невблаганно забирає багато тих перлин пам’яті. Хіба мало чого кануло у небуття?

Тому й з цікавістю знайомлюся зі збірочкою. Дяка авторові, що він почав збирати ці народні перлини в своєму селі, районі. Я зичу йому сили, снаги, здоров’я для такої праці.

Гріє серце оповідочка «Панська карета» (доброта селянська), любов наша до природи («Буслів суд»), любов до правди («Українські партизани»), любов до минувшини, пам’яті про неї («Скарб у підземеллі») свідчить про шану до своєї землі, свого люду. А ще любили і люблять наші люди жарт, розумну посмішку, іронію (це «Ремонт», «Колорадський жук» та інші).

Не буду про все говорити. Краще раджу Вам прочитати – будете мати велике задоволення.

Отож беріться, дорогі люди, за збирання, записування переказів, оповідок, казок, пісень. Бо якби ми зібрали ці матеріали в кожному селі, районі, області (поки ще живі носії цих скарбів), а потім привести все до пуття – яка ж би то була величезна книга (вірніше книги).

Не забуваймо свого минулого, своєї слави, свого болю. Не забуваймо, що сказав Максим Рильський про пам’ять минулу і буття майбутнє.

Лідія Міщенко,

С. Ясногородка, Макарівського району.

Джерело: "Макарівські вісті", №30 (10622), 30 липня 2010 р.