Вівторок, 17.10.2017
Родинний сайт Букетів - Краєзнавство Макарівщини
Головна | Артистка | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Друзі сайту

Наша кнопка
Родинний сайт Букетів

Код кнопки:

Наше опитування
Яким Ви бачите майбутнє "Родинного сайту Букетів" після видання родинної книги?
Всього відповідей: 45

Артистка з Грузького

Євген БУКЕТ,

член Національної спілки журналістів України.

Фото автора.


СТАРОЖИЛИ села Грузьке, що в Макарівському районі на Київщині, пам’ятають ті далекі роки минулого століття, коли цей дівочий голос лунав у надвечір’ї так дзвінко, що можна було почути його й у сусідній Веселій Слобідці. Та й сучасна тутешня молодь одразу впізнає потужний голос Марії Володимирівни Машовець. Усе ще дзвінкий спів її у сільському клубі викликає бурю оплесків: старовинна українська народна пісня за кілька хвилин полонить присутніх та зачаровує віковічною красою й мудрістю.

А початок її назавжди залишився в тій хатині, де народилася і виросла Марія Машовець. Хата, як і багато інших сільських осель, нічим не примітна зовні. Хіба що вишневим садком і квітами, які звеселяють її з ранньої весни до пізньої осені. А коли переступити поріг, то одразу огортає затишок і розмаїття українських рушників, на яких переплелися кольори: «Червоний — то любов, а чорний — то журба». Так переплелися і життєві шляхи Марії Володимирівни — з любов’ю і журбою, а ще з піснею.

1933-го, в 14 літ, закінчила вона семирічку й переїхала до Києва, бо дуже хотіла навчатися далі. Вечорами відвідувала робітфак, а щоб прожити, працювала хатньою робітницею. Цей дім часто відвідував директор Київської консерваторії. Почувши Марійчин голос, професор здивувався його силі й красі і зауважив: «Дитино, тобі неодмінно треба вчитися, в тебе талант»!

У домашньому архіві Марії Володимирівни зберігається фото 1939 року, на якому вона — серед учнів Державної науково-вокальної студії управління в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР — майбутніх перспективних студентів консерваторії разом із викладачами Марією Литвиненко-Вольгемут та Іваном Паторжинським.

Цю студію було створено 1938 року за рішенням Ради народних комісарів. З усіх куточків України з’їжджалися народні таланти, щоб, перемігши в конкурсі, здобути право навчатися тут. Марія Володимирівна згадує: «Там зустріла я земляків своїх — хлопців із Козичанки. Вони теж хотіли вчитися. А конкурс був величезний, та я поступила, а вони, на превеликий жаль, — ні».

Після складання літньої сесії 1941 року Марія поїхала в рідне село, і там її застала війна, що назавжди змінила долю, змусила попрощатися з мрією вивчитися на співачку.

Одразу ж після визволення Грузького радянськими військами у листопаді 1943 року Марія Володимирівна пішла на фронт. На два роки її домівкою став 332-й полк 41-ї дивізії. Ця тендітна жінка служила в санчастині на лінії фронту. З болем згадує війну. Весь час їй доводилося підбирати поранених, надавати їм допомогу. «Коли розірветься снаряд, — згадує Марія Володимирівна, — серце стискається від жаху. Солдати, які щойно бігли поруч, мов покошені, падають на землю. Одному розпанахало живіт, іншому — відірвало щелепу. Один кричить: «Сестричко, порятуй!», інший: «Сестричко, добий!..» Це страшно. Не дай Боже, дітки, вам таке побачити». Одного разу біля неї розірвався снаряд, а її лише присипало землею. Коли опинилася в оточенні, тримала пістолет біля скроні, щоб застрелитися, аби не потрапити до рук ворога. На щастя, наші відбили атаку.

І навіть після виснажливих боїв, на привалі, вона знаходила в собі сили співати, читати вірші для бійців. Під час одного з таких привалів Марія Машовець зустріла солдатів-земляків із Грузького. В одного з них вона закохалася, додому повернулася вже з дочкою Ніною.

Зі своїми однополчанами Марія Володимирівна дійшла аж до Ельби. Коли Німеччина капітулювала, на честь Перемоги там відбувся великий концерт відомих митців. Вона співала разом із ними.

Повернувшись додому, побачила жахливу картину — батьківську хату пограбували мародери. Молода жінка вирішила їхати до Києва, намагалася поновитися в консерваторії, але нестатки, маленьке дитя на руках не дали їй змоги оселитися в столиці. А незабаром народилася і друга донька — Наталя, додалися нові клопоти. Отак і залишилася Марія Машовець у рідному селі. Працювала на колгоспній фермі, а потім тривалий час — листоношею.

Але її талант не зів’яв. Марія Володимирівна була постійною учасницею сільського фольклорного колективу «Живиця», заснованого в жовтні 1975 року, який здобув звання народного. Записи цього колективу використано у двох телевізійних фільмах та в кількох аудіозбірках. «Наша артистка, грузецька Оксана Петрусенко, соловейко», — так називали її колись односельці. Та й зараз, коли почуєш її пісню, забуваєш про все на світі, в уяві одразу постають квіти, вишивані рушники й козацькі звитяги…

Джерело: "Сільські вісті". Четвер, 29 квітня 2010 року, № 49 (18486).

Завантажити газету з матеріалом у форматі PDF

А ось інший варіант статті, що побачив світ на шпальтах тижневика "Слово Просвіти":

ЇЇ ДОЛЮ НАЗАВЖДИ ЗМІНИЛА ВІЙНА


М. В. Машовець, 1990 р.Євген БУКЕТ

Її голос лунав у надвечір’ї так дзвінко, що можна було почути у Веселій Слободі, за два кілометри від Грузького. І молодь захопилася талантом Марії Володимирівни, почувши її 11 липня 2009 року на концерті художньої самодіяльності в сільському Будинку культури. Сильний голос 88-літньої бабусі перелетів увесь зал і викликав бурю оплесків. Старовинна українська народна пісня у її виконанні за кілька хвилин полонила всіх.
А початок її — в хатині, де народилася і виросла Марія Володимирівна Машовець: на Київщині, в селі Грузькому, на Брусилівській вулиці. 1933 року, в 14 літ, закінчила Грузецьку семирічку і переїхала до Києва, бо дуже хотіла вчитися. Вечорами навчалася на робітфаку і працювала хатньою робітницею у його директора.
Доленосною в житті дівчини була зустріч із ректором Київської консерваторії Абрамом Михайловичем Луфером. Почувши Марійчин голос, професор зауважив: "Дитино, тобі неодмінно треба вчитися, в тебе талант!”
У домашньому архіві Марії Володимирівни — фото 1939 року, на якому вона серед учнів Державної науково-вокальної студії при Управлінні в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР разом із викладачами Марією Іванівною Литвиненко-Вольгемут та Іваном Семеновичем Паторжинським. Студію було створено 1938 року за рішенням Раднаркому. З усіх куточків України з’їжджалася талановита молодь, щоб перемогти в конкурсі й отримати право навчатися тут. Марія Володимирівна згадує: "Там зустріла я земляків своїх — хлопців з Козичанки. Вони теж хотіли вчитися. А конкурс був величезний, і я вступила, а вони — ні”.
Після літньої сесії 1941 року Марія, звичайно ж, поїхала до рідного села, а там її застала війна, що назавжди змінила долю, змусила попрощатися із мрією здобути освіту і стати співачкою.
Одразу після звільнення Грузького радянськими військами у листопаді 1943 року Марія Володимирівна пішла на фронт. На два роки її рідною домівкою став 332 полк 41 дивізія 2 батальйон. Ця тендітна жінка служила в санчастині. З болем згадує війну. "Коли розірветься снаряд, — згадує Марія Володимирівна, — серце розривається від жаху. Солдати, які щойно бігли поруч, тепер, мов покошені, лежать на землі. Одному уламком розірвало живіт, іншому — відірвало щелепу. Один кричить: "Сестричко, спаси!”, інший — "Сестричко, добий!” Не дай Боже, дітки, вам таке побачити”.
У перервах між боями співала, танцювала, читала вірші. Зустріла солдатів-земляків з Грузького”, серед них — свою любов, додому повернулася вже матір’ю.
З однополчанами дійшла Марія Володимирівна аж до Ельби. На честь Перемоги там відбувся великий концерт зірок радянської естради. Вона співала разом з ними на одній сцені.

Коли після війни повернулася в Грузьке, застала страхітливу картину. Батьківську хату пограбували солдати. Поїхала до Києва, намагалася поновитися у консерваторії, але злиденне життя не дало змоги цього зробити. Незабаром народилася друга донька, додалися нові клопоти. Марія Володимирівна Машовець залишилася жити в рідному селі.
Але її талант не зів’яв марно. Марія Володимирівна була постійною учасницею Гружчанського фольклорного колективу "Живиця”, заснованого в жовтні 1975 року, який отримав звання народного. Записи цього колективу використано у двох телевізійних фільмах і в кількох аудіодобірках. "Наша артистка, грузецька Оксана Петрусенко, соловейко”, — називають її односельці. І зараз, коли почуєш її пісню, забуваєш про все на світі, а в уяві оживають квіти, вишивані рушники й козацькі звитяги.

На фото: М. В. Машовець, 1990 р.; Серед учасників ансамблю "Живиця”, 1987 р.; М.В. Машовець (перша зліва внизу) серед учнів Державної науково-вокальної студії при Управлінні в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР.

Джерело: "Слово Просвіти”, ч. 18 (551), 6-12 травня 2010 р.

Перший варіант публікації про Марію Володимирівну побачив світ ще в книжці "Історія українського села Грузьке" 2001 року.

Завантажити книжку в форматі PDF (див. стор. 21-22)


Форма входу
Пошук і переклад

Календар новин
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Hit Counter

Free counter and web stats

Перевірений учасник UA-НЕТУ!

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0

free counters

Курси валют
Курси валют
Курси валют

© Родина Букетів 2017, всі права захищено